Сергій МАСЛІЧЕНКО, заступник міністра енергетики та захисту довкілля України

 Про вас кажуть як про «зеленого енергетика» з досвідом.

13 років я працював у міжнародних фінансових організаціях. У Європейському банку реконструкції та розвитку обій­мав посаду асоційованого директора департаменту енергоефективності і зміни клімату. Брав участь у створенні таких програм, як термомодернізація житлових будинків IQ Energy, фінансування альтернативної енергетики USELF (Ukraine Sustainable Energy Lending Facility), фінансування енергоефективності через комерційні банки (UKEEP), фінансування інновацій і трансферу технологій FINTECC тощ

Тож довелося займатися і так званим «зеленим» переходом у країнах Східної і Південно-Східної Європи, Північної Африки, на Кавказі. Ми працювали з урядами різних країн, розробляли спільні стратегії – що варто зробити, щоб цей «зелений» перехід, тобто збільшення відновлюваних джерел енергії у країні, відбувся. Ми допомагали бізнесу, фінансуючи проєкти «зеленої» енергетики.

Саме тому я знаю, як усе це відбувається в Європі. Але весь цей час я був в Україні і знаю тутешню ситуацію. «Зеленим» переходом почав займатися давно, тому коли випала нагода долучитися до нової команди Міністерства й Уряду, я був упевнений, що мій досвід і знання тут знадобляться.

 Нещодавно Міністерство енергетики представило проєкт Концепції «зеленого» енергетичного переходу до 2050 року. Якими є основні напрямки «зеленого» енергетичного переходу?

Зараз у Міністерстві я очолюю цей стратегічний напрямок, але займаюся не лише Концепцією «зеленого» енергетичного переходу, яку ми вже презентували.

 Інвестори вкладатимуть кошти у відновлювану  енергетику – тому що за нею майбутнє

 За доволі короткий термін, до вересня цього року, нам потрібно розробити декілька стратегічних документів для України. Серед тих документів, котрі вже готуються, – Національно-визначений внесок України за Паризькою угодою, який базується на економіко-математичній моделі і дає прогноз викидів парникових газів до 2030 р. На його основі ми створили Концепцію «зеленого» енергетичного переходу як рамковий документ. Ключова ідея Концепції – розповісти і українцям, і всьому світові, куди ми рухатимемося наступні 30 років. Ми також вивчали досвід Данії, Нідерландів та Німеччини. У Німеччині, приміром, була навіть політична програма Energiewende – перехід на сталу, кліматично нейтральну енергетику.

Перехід на альтернативні джерела енергії обійдеться нам не набагато дорожче, ніж коштуватиме модернізація наявної застарілої інфраструктури

 Тобто в Концепції ми намітили стратегічні напрямки руху, але в інших документах нижчого порядку, наприклад, в Інтегрованому плані з енергетики та клімату, даватимемо більше деталей – політику, заходи, обсяги фінансування, інвестиції до 2030 р.

Раніше Мінприроди розробляло свої стратегії – кліматичні й екологічні; Мінпаливенерго створювало власні радянські секторальні плани й стратегії, і кожен сектор діяв окремо. Моє завдання зараз – забезпечення комплексного підходу.

 Окрім стратегії, якими ще напрямками ви опікуєтеся?

Друге моє завдання – впровадження корпоративної реформи державних підприємств і доведення до ладу системи корпоративного управління на таких підприємствах, як «Енергоатом» та інших. Корпоративну реформу започаткували, але її ще не завершили, особливо це стосується підзвітності і взаємодії наглядових рад з акціонером.

І третій напрямок, яким я займаюся, – це інвестиції у сектор газовидобутку через проведення конкурсів угод про розподіл продукції. Нам потрібно залучати інвесторів у сектор газовидобутку.

 Що дасть корпоратизація того ж «Енерго­атома»?

Варто створити акціонерне товариство з ефективною системою корпоративного управління, з працюючою наглядовою радою, внутрішнім аудитом, ризик-менеджментом і комплаєнсом. У підприємства одразу з’явиться можливість залучати додаткові кошти від світових банків або міжнародних партнерів, тобто розвиватися. У держави немає вільних коштів, тож їх треба залучити. Європейський банк реконструкції та розвитку разом з Євроатомом уже надав значні кошти на покращення системи безпеки ядерних блоків «Енергоатома». І одна з умов ЄБРР – зробити реформу корпоративного управління на підприємстві. Це було ще у 2013 р., з тих пір процес затягнувся. 

Якою буде фінансова політика і підтримка держави в стимулюванні «зеленого» енергетичного переходу?

Нашу енергетику побудовано за радянських часів, вона застаріла і постійно виходить з ладу, вона екологічно небезпечна. Тому нам доведеться вкладати гроші. Але якщо дивитися з позиції залучення фінансування – ніхто не дасть коштів на модернізацію застарілої ТЕС чи видобуток вугілля. Більшість європейських банків навіть не розглядає цього аспекту фінансування, бо використання вугілля найсильніше забруднює нашу планету і спричиняє зміни клімату. А сонячна й вітрова енергетика навпаки – найчистіша і в пріоритеті серед інвесторів, до того ж її вартість постійно зменшується. Інвестори вкладатимуть кошти у відновлювану  енергетику – тому що за нею майбутнє. Ми разом з командою економістів прорахували: перехід на альтернативні джерела енергії обійдеться нам не набагато дорожче, ніж коштуватиме модернізація наявної застарілої інфраструктури.

Держава повинна бути помічником і стимулювати ці зміни. Ми не говоримо зараз, що вона  робитиме це за власний рахунок, але вона і не може за цим пасивно спостерігати. Тому роль держави – надати допомогу, щоб запустити процес. Це зміни регуляторного середовища, приведення до ладу законодавства, забезпечення роботи ринків, зменшення ризиків для інвестора.

 Яка роль енергоефективності в декарбонізації економіки України? 

Енергоефективність та енерго­збереження є пріоритетними напрямами енергетичної політики більшості країн світу. Підвищення енергоефективності дозволяє зменшити споживання енергетичних ресурсів, забезпечуючи при цьому зростання економіки і задоволення потреб громадян, а також призводить до підвищення конкурентоздатності національної економіки. Однак енергоємність і вуглецеємність ВВП України залишаються надзвичайно високими порівняно з нашими європейськими сусідами. Тому для України курс на декарбонізацію є пріоритетним.

Що для цього потрібно?

У нас, приміром, споживання втричі більше, ніж у європейських країнах, за рахунок важкої промисловості. Та й пересічні громадяни споживають багато  – через неутеплені стіни, проживання в аварійних будинках. Якщо брати навіть імпорт газу – то ми вироб­ляємо 20 млрд кубів й імпортуємо 10 млрд кубів. Потрібна реформа енергоефективності для зменшення споживання – після цього ми зможемо споживати стільки, скільки самі виробляємо. Адже ті самі будівлі можна утеплити, модернізувати, переобладнати котельні. Звісно, при найшвидших темпах це забере 5–7 років. Але починати варто. Тоді вже можна буде говорити про виробництво енергоресурсів – сонячну чи вітрову енергетику, але їх уже потрібно буде менше. Концепція – це не кінцевий результат, а поетапний. Не можна сказати, що за рік чи два ми її впровадимо і все зробимо. На це потрібні час і політична воля.

 Ні атомна енергетика, ні гідроенергетика не дають можливості швидко вводити додаткові потужності відновлюваної енергетики. Чим вони мають заміщатися?

Ми бачимо вихід у чотирьох напрямках. Перший – будівництво акумулюючих потужностей. Наприклад, в Австралії Ілон Маск побудував велетенський акумулятор і врятував практично весь південь Австралії. По-друге, ми не виключаємо використання природного газу – в усьому світі він розглядається як перехідне паливо. По-третє, є така стратегія, як управління попитом – у багатьох країнах є інвестори, які працюють з великими підприємствами – споживачами електроенергії. Вони домовляються і за рахунок дистанційного управління  зменшують попит, тобто підлаштовують попит під генерацію. Є дефіцит електроенергії в енергосистемі – значить є стимул зменшити споживання. І четвертий напрямок – це приєднання до європейської електричної мережі, яке заплановане на 2023 р., і тоді в нас буде єдина енергетична система.

Розмову вів
Павло ПОЛІКАРЧУК