Керівник «GEO ALLIANCE GROUP» розповіла «Рейтингу» про результати минулого року, адаптацію до УРП і чому зараз потрібна система, яка мотивувала б інвестора

Як ви закінчили 2019 рік? Чи вдалося реалізувати нові проєкти?

Вважаю, що 2019 р. був для нас доволі успішним. Ми виконали всі заплановані показники: минулого року підприємства  «GEO ALLIANCE GROUP» видобули 210 млн куб.м природного газу, 39 тис. т газового конденсату і нафти. Завдяки нарощуванню обсягів виробництва скрапленого газу (20 тис. т)  ми залишаємося лідером у цьому сегменті серед приватних компаній України. Наприкінці року підприємство з нашої групи – ТОВ «СХІДНИЙ ГЕОЛОГІЧНИЙ СОЮЗ» – розпочало видобуток природного газу на Кошевойському родовищі (Мир­городський р-н, Полтавська область).

Наскільки зараз кон’юнкту­ра ринку сприятлива для видобувників?

Зараз ми маємо найнижчу за останні 10 років ціну на природний газ. На жаль, подальші прогнози є невтішними (це я кажу, звичайно, як представник галузі). При цьому не знизилася вартість робіт з буріння та гео­логорозвідки як українських, так і провідних міжнародних сервісних компаній, бо вони орієнтуються на світові ціни на наф­ту. За таких обставин, зокрема, глибоке буріння (особливо якщо ми говоримо про розвідувальні свердловини) є некомерційним. Однак коли родовище вже у розробці і геологічні ризики не такі високі – тоді більше шансів на «позитивну» економіку. Зараз для покращення ефективності капіталовкладень компанії орієнтуються на менш глибокі поклади або на капремонт існуючого фонду свердловин, бокові стовбури.

Апетит інвестора формують ціна на газ, податки і геологія

На які світові тренди має звернути увагу Україна?

Сьогодні увага всіх прикута до зниження ціни на газ і тих чинників, що впливають на її формування. Оскільки Україна імпортує газ, його внут­рішня ціна залежить від ціни на європейському ринку, а він наразі перенасичений пропозицією блакитного палива. Тепла зима призвела до того, що всі підземні сховища газу як у Європі, так і в Україні заповнені, попит знижується. А на фоні активного завоювання ринку Європи американським LNG пропозиція залишається стабільно високою, що, відповідно, штовхає ціну вниз. Інший тренд (який є актуальним не тільки для нашої галузі) – це світові вимоги щодо заходів у сфері охорони навколишнього середовища. На жаль, в Україні ще доволі низька культура ведення бізнесу з точки зору дотримання екологічних стандартів. А це питання дуже важливе, бо напряму впливає на якість нашого життя, на якість життя майбутніх поколінь. Україні треба уважно відстежувати ці тенденції, вибудовуючи свою енергетичну стратегію.

Бізнес-модель газовидобувних компаній передбачає довгі горизонти планування. Наразі маємо 2 моделі, так звані інструменти розробки нафтогазових ділянок – через систему видачі дозволів (ліцензій) і на умовах УРП. Які переваги і недоліки вони мають?

Нелегко впровадити недискримінаційні, рівні умови для роботи всіх учасників ринку, коли запроваджуються одночасно дві різні системи. Однак якщо їх порівнювати, у кожної є переваги і недоліки. З одного боку, модель роботи за спеціальними дозволами є відпрацьованою і зрозумілою всім учасникам ринку. Але компанії, які мають ліцензії, змушені працювати за умов частої зміни законодавства. Наприклад, держава надала гарантії на 5 років стабільного оподаткування галузі. При цьому вже неодноразово були спроби їх змінити або ж узагалі відмінити (я маю на увазі ініціативи щодо скасування стимулюючих ставок ренти для нових свердловин). Уряду варто звернути увагу на те, що інвестори – і ті, які вже працюють, і потенційні – вже втомилися від нестабільності. Ще раз наголошую: нафтогазова галузь – це капіталомістка діяльність із чималими ризиками (геологічними і технологічними), що вимагає довгих періодів планування. Тому важливо хоча б на якийсь час зафіксувати правила гри.

Рента у 5% дозволила місцевій владі стати певною мірою «учасником» процесу газовидобутку й отримувати користь від нашої діяльності

Робота за угодами про розподіл продукції є привабливою саме через можливість отримати прогнозований рівень повернення на вкладений капітал за рахунок фіксованих податкових і регуляторних умов. Але наразі в мене є побоювання, що УРП може перетворитися на доволі зарегульований, складний механізм. Це стосується як погодження певних процедур за угодою, так і відсутності деталізації  цього інструменту на рівні підзаконних актів. Абсолютно очевидно, що ані приватні суб`єкти ринку, ані державні установи не розуміють, як працювати з УРП. Цей нюанс не можна недо­оцінювати. Колеги, які в минулому вже мали справу з угодами про розподіл продукції, ділилися фактом, що лише на відкриття рахунку в банку вони витратили півроку. Гадаю, такі труднощі можуть виникнути, наприклад, і при розподілі продукції в натурі, зокрема, необхідно відпрацювати механізм роботи з «Оператором газотранспортної системи України». Тобто нам якийсь час доведеться проходити адаптацію цього інструменту до українського законодавства, і це потребуватиме тісної взаємодії між державою та інвестором.

А як діють у світі? Наприклад, чи буде опубліковано у відкритому доступі пропозиції тих компаній, які зараз хочуть брати участь у роботі за УРП?

Наскільки мені відомо, розповсюдження відразу двох моделей не є типовим для інших країн. Від колег знаю, що превалює або один, або інший інструмент.

Відповідаючи на друге питання, зверну увагу на два моменти. З одного боку, стейкхолдери цього процесу вимагають, щоб інформація була відкритою. З другого – законодавець захищає конфіденційність інвестора. Проте запит на публічність таких угод залишається доволі високим. Варто розуміти, що конкурс – це не аукціон, де процес отримання прав на надрокористування простий і швидкий: хто більше заплатив, той і отримав. Після конкурсу УРП відбувається ще довгий процес перемовин з державою стосовно умов, на яких буде укладено договір. Вважаю, що держава однозначно виграла б, якби більшість таких умов була чітко і детально опрацьована.

На сьогодні в Податковому кодексі є положення щодо спеціальної ставки ренти на видобуток додаткових обсягів газу з важковидобувних покладів, але вона не працює на практиці (є обмежене коло суб’єктів, хто може нею скористатися, і процедура дуже складна й непрозора). На ваш погляд, яке рішення могло б бути оптимальним для компаній і корисним для держави?

Якщо чесно, я не прибічник цієї норми, бо встановлені нею критерії справді важко назвати об`єктивними. Як суб`єкт цього ринку я хочу, щоб правила були зрозумілі і прозорі. Потрібна система, яка мотивувала б інвестора, але точно не шляхом встановлення окремої норми для певних програм і договорів. На мою думку, справедливо було б замінити існуючі податки на особливу систему оподаткування – так званий «profit based taxation». Це фактично прогресивна шкала податку на прибуток або надбавка до податку на прибуток. Ти прийняв ризик, зробив капіталовкладення, отримав великий дебіт – платиш податок з великого прибутку. Свердловина малодебітна – платиш менше; суха – не платиш узагалі. Ця система не нова, вона працює у світі й довела свою ефективність і справедливість. У 2015 р. відповідний законопроєкт підготували і в Україні, але, на жаль, його не прийняли. Я не наполягаю, що це треба зробити негайно, але в перспективі нам потрібно думати про впрова­дження справедливих умов роботи на ринку.

Потрібно робити ставку на малих і середніх інвесторів, які готові працювати з невеликими за розмірами покладами

Якими можуть бути підходи до видобутку нетрадиційних покладів газу для залучення в Україну великих міжнародних компаній?

Майже всі великі закордонні компанії, на кшталт «Shell», «Chevron», «Exxon», провели в Україні достатньо часу, щоб оцінити її геологію та потенціал з видобутку нетрадиційного газу. Той факт, що ніхто з них не залишився, є промовистим. На мою думку, нам треба спочатку опанувати технології роботи з ущільненими колекторами і покладами вуглеводнів, які залягають на значних глибинах. І вже потім приступати до видобутку сланцевого газу, який технологічно є складнішим процесом. Я вважаю, що потрібно робити ставку на малих і середніх інвесторів, які готові працювати з невеликими за розмірами покладами. І, зважаючи на нашу складну геологію та постійні зміни оподаткування, за кожного інвестора потрібно боротися.

Третій рік поспіль діє норма щодо залишення 5% ренти в місцевих бюджетах. Які ви спостерігаєте зміни, що відбуваються у громадах, і наскільки таке рішення полегшило ведення діалогу з громадою та місцевою владою?

Полегшило однозначно. При тому податковому режимі, що існував раніше, було важко обґрунтовувати громадам користь від газовидобування. Зараз органи влади на місцях чітко розуміють, що ми приносимо реальні гроші до місцевих бюджетів. Рента у 5% дозволила місцевій владі стати певною мірою «учасником» процесу газовидобутку й отримувати користь від нашої діяльності. За ці гроші фінансується розвиток інфраструктури населених пунктів: будують водогони, утримують школи, ремонтують будинки культури, дороги та інші об’єкти, що значно покращують життя місцевих громад.

Які бар’єри існують нині, що не дозволяють розвиватися галузі в Україні?

Давайте говорити відверто: апетит інвестора формують ціна на газ, податки і геологія. Як ми вже обговорювали, наразі економіка більшості проєктів, особливо з розвідки, не витримує тих несприятливих умов, що склалися на ринку. Дніпро-Донецька западина – це «mature province», тобто територія, яка вже понад 70 років у розробці. Великі родовища, які приурочені до крупних антиклінальних пасток, уже відкрито. За сучасних умов, коли йдеться про пошук і розвідку нових покладів (родовищ) вуглеводнів, ми маємо справу з невеликими за величиною запасів покладами, які переважно залягають на значних глибинах і приурочені до тонких нафтогазонасичених пластів, що часто представлені складнопобудованими колекторами.  Тому нам потрібно більшу увагу приділяти залученню нових технологій для відкриття того потенціалу, який, можливо, упустили раніше.

Але я не хочу, щоб усе здавалося таким песимістичним. Так, галузь зараз працює у важких умовах, але це відбувається не вперше. Впораємося. Потенціал є. Пройде певний процес переорієнтації й адаптації, в якому ключовими факторами успіху стануть прагматичність і професіоналізм.

Розмову вела
Марія ДАНЮК