Про проблеми державного стимулювання економіки ­– в інтерв’ю з Олегом Устенком, радником Президента України, членом наглядової ради Міжнародного фонду Блейзера.

Озвучте існуючі методи стимулювання економіки, які можливі для застосування в українських умовах?

Існуючих методів стимулювання економіки три: монетарні, фіскальні і поліпшення бізнес-клімату.

Зараз можна застосувати метод пом’якшення нашої монетарної політики, але робити це потрібно вкрай обережно. Нац­банк це також розуміє і починає поступове зниження облікової ставки. Таке зниження вже відбувається, і в наступному році облікову ставку Нацбанку буде доведено до прогнозного рівня – близько 9%, що зробить дешевшим кредитний ресурс, а це у свою чергу стимулюватиме внутрішнє споживання, насамперед домогосподарств. Таке впровадження допоможе отримати позитивний ефект, до того ж чималий, і я припускаю, що від подібного роду монетарного стимулювання ми можемо отримати від 1 до 2% зростання в наступному році.

Що стосується фіскальних методів, то я рекомендував би зараз їх не використовувати, оскільки в нас немає так званого фіскального простору для маневру.

Ми перебуваємо в дефіциті державного бюджету, а саме близько 2,5% ВВП (приблизно5 млрд дол.), тобто це доволі знач­ний дефіцит. За такого стану справ застосування фіскального стимулювання може призвести до додаткового збільшення дефіциту і, відповідно, до необхідності робити нові запозичення. Іншими словами – потрібно спершу почати жити «по кишені», а потім робити фіскальне стимулювання. Жити «по кишені» – це означає показати результати за іншими напрямами, які можуть додатково закачати грошовий ресурс до бюджету. Наприклад, боротьба з контрабандою, обсяг якої оцінюється від 5 млрд дол. Якщо зменшити її хоча б наполовину, то з’являється додатковий простір для маневру. Якщо вдасться знизити рівень корупції, від цього також може бути додаткове надходження грошового ресурсу, оскільки через корупційні канали розподіляється близько 10 млрд дол., а бюджет від цього втрачає ще в рази більше.

Моя думка, що про фіскальний простір можна говорити вже після проведення реформ. Чесно кажучи, цю перспективу я не рекомендував би робити до отримання перших результатів з наповнення бюджету в наступному році, як мінімум, до липня 2020 р.

Про фіскальний простір можна говорити вже після проведення реформ

Що стосується можливості стимулювання економіки за рахунок поліпшення бізнес-клімату, то тут питання до консолідації дій влади – Кабміну, Верховної Ради, всіх тих, від кого залежить реформаторський порядок денний.

До уточнення фіскальних методів: зараз у рамках податкового комітету розробляють законопроєкти, якими індексують і підвищують ставки оподаткування з акцизу і рентної плати. Яка ваша позиція з цього приводу?

Що стосується рентних платежів по руді, то тут у мене взагалі немає зауважень. Я вважаю, що вони повинні бути збільшені за умови знаходження компромісу. Наш рівень рентних платежів значно нижчий за рівень в інших країнах.

У наступному році облікову ставку Нацбанку буде доведено до прогнозного рівня – близько 9%, що зробить дешевшим кредитний ресурс, а це у свою чергу стимулюватиме внутрішнє споживання, насамперед домогосподарств

По акцизу, щодо виробників тютюну, то тут справді в мене є сумніви. По-перше, не можна конструктивно захоплюватися фіскалізацією, оскільки вони є найбільшими платниками податків. По-друге, якщо запровадити цей метод, то можливе відкриття нових контрабандних каналів і відхід у тінь, а відтак – знову-таки проблеми з доходами до бюджету. Це ж стосується і виробників алкоголю. Занадто сильна фіскалізація може призвести до збільшення контрафакту.

Щодо ренти з видобутку газу, то це набагато складніше, тому що там зовсім інші завдання. Крім наповнюваності бюджету, стоїть іще важливіше завдання – зниження нашої залежності від імпорту газу. Якщо по руді завдання вирішується вирівнюванням, то тут головне завдання – наша енергетична незалежність. Мені здається, надхо­-дження до бюджету – це вже друге питання.

Який основний стримуючий фактор у розвитку нашої країни?

Якщо говорити конкретно, то це відсутність захисту прав власності, а якщо глобально – це слабка конкуренція, високий рівень монополізації економіки, а якщо ще масштабніше – це значна олігархізація і криміналізація української економіки.

Розмову вела
Марія ДАНЮК