Про кроки до поліпшення бізнес-клімату в Україні та ті бар’єри, що залишаються у залученні іноземних інвестицій, розповіла Юлія КОВАЛІВ, Голова Офісу Національної інвестиційної ради при Президентові України

Як взагалі сьогодні інвестор дивиться на Україну?

Абсолютно впевнено можна сказати, що Україна повернулася на радари інвесторів. Вони визнають, що за останні роки країні вдалося відновити макроекономічну стабільність і досягти зростання економіки. Ми стали країною, що найшвидше поліпшує позиції в рейтингу Світового Банку Doing Business — від 152 місця в 2012 році до 71 в 2018.

ВВП України зростає 12 кварталів поспіль. Якщо порівняти з 2015 роком, коли ВВП впав до — 9,9%, то в 2018 році він склав 3,4%.

Іноземні інвестори цікавляться багатьма секторами. Значний інтерес є до відновлюваної енергетики. Останній проект — це будівництво ВЕС на 250 МВт в Херсонській області вартістю понад €350 млн, яке здійснить норвезька NBT за підтримки Європейського банку реконструкції та розвитку та французької Total Eren. Для України це означає не лише збільшення європейських інвестицій, а й вихід на ринок альтернативної енергетики першого стратегічного інвестора, що грає в довгу, а саме Total Eren. Також ми бачимо і канадські, і американські та німецькі компанії, які вже залучили фінансування під «зелені» проекти або знаходяться на етапі структурування фінансування і будівництва. Фактично один лише сектор відновлюваної енергетики забезпечив Україні понад $ 800 млн інвестицій — як локальних, так і міжнародних.

Не менший інтерес викликають аграрний сектор і аграрна інфраструктура. Наприклад, американська Cargill інвестувала $150 млн в зерновий термінал на Одещині, який планує запустити вже навесні цього року. Буквально днями корейська Posco Daewoo придбала 75% зернового термінала в Миколаєві. Інші інвестори, наприклад, Bunge і Louis Dreyfus, планують цього року вводити в експлуатацію і логістичні об’єкти, і вагонний парк. Дуже перспективно виглядає агропереробна галузь, яка є експортоорієнтованою. Тобто сектор створює можливість не просто експортувати commodities (зерно, кукурудзу), а й виробляти продукти з доданою вартістю.

Крім того, Україна відкрила конкурентний ринок газовидобутку для інвесторів. Цієї весни, вперше за останні 20 років, в Україні відбудуться онлайн-аукціони на ліцензії на видобування газу, а також конкурси на угоди по розподілу газової продукції. Ми очікуємо участі багатьох іноземних компаній, особливо, в конкурсах на угоди на розподіл продукції. У другому і третьому раунді аукціонів на ліцензії, де самі об’єкти з точки зору інвесторів є цікавішими, ми побачимо нових гравців.

Чи можна говорити загалом про якісь позитивні результати?

Інвестори та міжнародні фінансові інституції підтверджують, що за останні роки чимало зроблено для покращення інвестиційного клімату. Прикладів багато. Ще у 2013 році доступ до усіх реєстрів здавався фантастикою, а зараз можна перевірити стан власності бізнесу, партнерів і контрагентів, хто є бенефіціаром тощо. Раніше бізнес, особливо експортери, скаржився на проблему з відшкодуванням ПДВ, зараз воно відбувається в автоматичному режимі. Кількість  дозвільних документів для бізнесу зменшилася вдвічі, розмір ЄСВ — скорочено майже вдвічі. Як наслідок змін, з 2015 року міжнародні компанії відкрили в Україні понад 80 нових заводів, а це нові робочі місця і податки в бюджет регіонів.

Компанії оцінюють і визнають зміни не відразу, адже від моменту прийняття закону до того моменту, коли цей закон реально починає працювати, іноді може минути не один місяць. Бізнес має цілком раціональний підхід — вірить в зміни тільки тоді, коли може реально відчути їх на практиці.

За даними опитування Американської торговельної палати в Україні, у 2018 році 74% компаній-членів показали зростання їхніх бізнес-показників. На 2019 рік 75% з них прогнозують зростання виручки, додаткові інвестиції, розширення бізнесу. Це те, заради чого, за великим рахунком, ми працюємо. Бізнес голосує своїми грошима: чим більше грошей він вкладає в економіку країни, тим швидше економіка розвивається.

Зони вільної торгівлі з ЄС, безвізовий режим, спрощення працевлаштування іноземців, останні угоди про вільну торгівлю з Ізраїлем і Канадою, зараз ведуться переговори про вільну торгівлю з Туреччиною. Все це дозволяє запускати в Україні експортоорієнтовані виробництва, розвиток яких стимулює експорт товарів з вищою доданою вартістю.

Які ви можете відзначити бар’єри при залученні прямих іноземних інвестицій?

По-перше, гроші люблять тишу і стабільність. Для інвесторів важливе збереження обраного Україною курсу, в тому числі з точки зору економічних реформ, після виборів. Вони акцентують увагу на критичній важливості підтримки макрофінансової стабільності, необхідності запустити велику приватизацію, лібералізувати ринок землі, продовжувати роботу в напрямку енергетичної незалежності.

Друге — це судова реформа та гарантії можливості захистити свої законні права та інтереси в суді. Зрозуміло, що на її реалізацію може піти ще 2-3 роки. І це питання перезавантаження не лише Верховного суду, а й оновлень в апеляційних судах, судах першої інстанції.

Хто є найбільшим іноземним інвестором України?

Це міжнародні фінансові інституції, зокрема, ЄБРР — найбільший, IFC, останні проекти також фінансували FMO, PROPARCO.

«За роки роботи в Україні ЄБРР інвестував у різні сектори економіки України понад € 13 млрд»

Серед приватного сектору це ті компанії, які зайшли в країну через приватизацію, як ArcelorMittal, який вже вклав у виробництво понад $ 11 млрд. Значні інвестиції надійшли у фінансовий сектор, куди зараз починають повертатися страхові компанії. Стабільно інвестують в Україні чотири найбільших світових агротрейдери — Bunge, Cargill, Louis Dreyfus, ADM. Зросли інвестиції в харчовий сектор — це і PepsiCo, яка запустить на Миколаївщині експортне виробництво чипсів Lays, і Unilever, який у 2016 році запустив на Київщині завод з виробництва чаю і вже почав експортувати продукцію до Східної Європи. Росте автомобільний кластер — 25% українського експорту запчастин йде на потреби німецького автопрому. Зараз спостерігаємо активізацію сектору відновлювальної енергетики, куди почали заходити міжнародні гравці.

Кожна компанія робить свій внесок у зростання довіри до України, адже найкращим підтвердженням сприятливого інвестиційного клімату є саме те, що про нього говорить бізнес. І, власне, успіх бізнесу в Україні є найкращим індикатором усіх реалізованих реформ.

Поділіться вашими ідеями щодо покращення умов ведення бізнесу в Україні?

Чесно кажучи, проблем, які можна було вирішити порівняно швидко і просто, залишається мало. Час так званих quick wins минув, потрібно братися за вирішення дійсно складних питань — тієї ж судової реформи, митної реформи, адміністрування податків та ДФС, ринку землі та інших. Всі вони допоможуть Україні залучити іноземні інвестиції та стимулювати зростання ВВП.

Крім цього, важливо контролювати імплементацію вже прийнятих рішень. Приєднання до електричних мереж впродовж багатьох років є дуже болючою проблемою для всього бізнесу. За цим показником позиція України в рейтингу Doing Business виглядає найгірше (135 місце). Новий Порядок приєднання до електричних мереж працює з початку 2019 року. Втім, регулятор зробив тільки частину роботи, затвердивши Порядок. Тепер необхідно контролювати його виконання, в тому числі через жорстку систему штрафів, та реагувати на скарги від бізнесу. Саме контроль дотримання правил суттєво зменшить кількість нарікань як у цьому конкретному секторі, так і в інших проблемних сферах.

Великий бізнес платить в бюджет найбільшу частку від усіх податкових надходжень. А дуже велика частина малого бізнесу майже не платять податки, або платять їх в мінімальних розмірах. Як вважаєте, чи потрібно вести в Україні масову роз›яснювальну роботу про необхідність сплати податків та їх цільового використання?

На мою думку, треба розвивати податкову грамотність, адже багато платників податків неповністю розуміють, куди й навіщо їх платять і що в результаті за це отримають. Ми хочемо отримувати вищі пенсії, будувати більше доріг за державні кошти, але маємо лише приблизне уявлення про те, звідки візьмуться ці кошти. З точки зору детінізації економіки, треба максимально доступно роз’яснювати, куди йдуть сплачені усіма платниками податки, застосовувати однаковий підхід до всіх платників податків, який базується на ризикоорієнтованому  методі. Як на мене, найбільша проблема є в адмініструванні податків і дещо «обвинувачувальному» підході податкової до платників. Аби бізнес не остерігався контактів з податковою інспекцією, ми маємо змінювати цю культуру. Тоді буде більше довіри до усієї системи оподаткування.

Розмову вела
Марія ДАНЮК